«Добрий вечір вам малятка, любі хлопчики й дівчатка!» © Дід Панас
Зразу обмовлюсь по формату, величині та мові звіту: він не зовсім форумний, але писати російською та в строгій формі, боюсь про Поділля не вийде. Тому російськомовна частина форуму хай звиняє. В наступний раз, можливо, буде звіт під них
Чекали подорожі давно. Якщо скажу цілий рік – скажу неправду. Спочатку були сильні враження після минулорічної зустрічі, потім за звичною рутиною було не до планів, але відразу ж після Нового року піднялася тема Кам’янця, Хотина та Бакоти. А останні пару місяців перед зустріччю думки були тільки там.
Не дивлячись на довге очікування поїздки всі приготування робились за день.
Зробили після роботи закупки, склали в авто заготовлені зранку речі
Дещо відступлю від теми – спочатку хотів викласти фото через радикал.ру, щоб вставляти мініатюри, які по бажанню можна збільшувати, але після загубленого на заливку файлів дня (чомусь глючила заливка) плюнув на це діло і злив без проблем Пікасою, зменшивши розміри для тих в кого повільний інтернет, або малий трафік…
Продовжую. Підйом о 2 ночі, вмиваємось – і в дорогу, світанок зустрічали вже на межі з Кіровоградською областю
На цей раз знову не обійшлося без GPSних казусів. Діму як і минулоріч понесло навпростець через Кіровоград, добре що була рація і ми вчасно зупинились щоб попити кави (в минулому році ми встигли проїхати пару лишніх кілометрів і впертися в залізничну колію без переїзду)
Судячи по розмірам чашок ми зрозуміли що наші колежанки на Рено мають серйозні наміри
Далі ми вискочили на об’їздну і полетіли на Умань, по дорозі потратили трохи лишнього часу обганяючи фури, та проїжджаючи страшну аварію (2 авто розбиті вщент, їх в той день по всіх каналах показували, моторошне місце…).
Аж ось ми і в Умані, там нас вже чекає колона Джильок.
Під Уманню потратили ще купу часу намагаючись настроїти радіостанції на одну частоту, для цього довелося включити пару ноутів, але так нічого і не вийшло.
Скориставшись паузою для перекусу вирушили далі. Хочу відмітити, що в цьому році дорога співпала з цвітінням яблунь та груш, а дороги за Уманню і аж до Кам’янця обсаджені як раз останніми. Тому здавалося що дерева в цвіту біля дороги ніби присипані свіжим снігом.
Коли їхали на Умань – попросили нас почекати. Потім тихенько жаліли про це Дуже вже повільно ми рухалися далі. 400 км до Умані ми проїхали набагато швидше ніж 300 після Умані.
Чергова зупинка перед Вінницею
Ну що, всі готові? Поїхали далі!
Діма на черговій зупинці у Вінниці
Там же колона авто
Одноокий вінницький трамвай
В степах за Вінницею проскочила цікава сфера, хто знає що це таке? Буде час викладу збільшене фото…
Костьол, вже не пам’ятаю де. Потрібно було раніше сідати писати звіт.
А біля костьолу православна церква примостилася. Починаю згадувати де це. Ми там теж трішки блуконули. Частина колони поїхала однією дорогою, частина іншою. Потім з’їхались в одне місце.
Якщо не помиляюсь – Нова Ушиця.
Можна сказати – гірське містечко.
Скільки фотоапаратів на фото?
Кажуть ми приїхали – випадаємо з машин.
Цілуємо землю
Першим ділом, звичайно, оглядаємось довкола.
Це все добре, навколо краса. Але де ставити палатки? На цвинтарі?
На дальньому плані помітили Bgikа, мабуть нам туди.
Ось він – табір джилеводів.
Жуж спочатку поставив прапор, потім палатку.
Ми спочатку палатки – потім прапор
Який прапор… Сльоза навертається.
Реноводки скромно розмістились в стороні, з виглядом на схили
Як всі вже відмітили – до машин далеченько. Особливо це відчується в останній день, коли прийдеться заставляти під спиртовані організми носити наверх речі
Але це все потім. А поки що палатки розставлені, речі складені, можна і відпочити в стільчиках.
Перед нашим приїздом аборигени замінували всю територію, потрібно було бути дуже уважним. З огляду на те – що скоро стемніє і плюс до цього зір після алкоголю стане не той – самі підступні міни прийшлось помітити.
Схили в променях сідаючого сонця
Наші супер-повара беруться до роботи
А ну, скажіть, що збирається робити купа хлопців на задньому плані?
Правильно, це так вони заготовлюють дрова для костра
Дядя Костя з великою ложкою. Ложку в останній день знайшов і хотів викладати в бюро знахідок. Побачивши це фото, думаю, знайшов господаря. Костя, твоя річ? Вишлю Автолюксом.
Дії наших кухарів були доволі синхронними. Наприклад, беремо воду
Наливаємо її в казанки
Ділимося секретами приготування
Пробуємо юшку
Чекаємо готовності
Народ кругом також чекає. По-різному. Наприклад, милуючись заходом сонця.
І от ця мить настала! Плов готовий!!!
Дружно сідаємо вечеряти.
За вечерею було багато пива, коньяку, розмов, кальяну і пісень, фотоапарат відпочивав.
Проснувся він вже зранку. Причому поки розбуркався на відстані десятка метрів від палаток пролетів лелека, але сфотографувати його не вдалося. Прийшлося задовільнитися лише пір’їною. Може його, може не його – не знаю.
Ранок в таборі починався як звичайно – з кави.
Під руку потрапили чиїсь роги. Чи комусь наставили вночі, чи хтось ще раніше загубив…
Ліс на схилах нічим особливим від інших лісів не відрізнявся
Але як не крути куди приємніше робити всякі «ранкові» справи на природі
Просто квіточка. Чогось потрапила в об’єктив…
Далі йде нарис із життя братів наших менших. Жуків під ногами вешталась сила-силенна. Ці жуки щось не поділили і влаштували справжні бої.
Билися довго. В кінці кінців один здався і з позором ретирувався з поля бою.
Поспостерігавши за боєм всі посідали до машин і вирушили на екскурсію по замках. Про неї перебалакано вже багато, скажу лише що вона скоріше вдалася, ніж не вдалася. Насті привіт. Спеціаліст вона хороший, вміє захопити аудиторію, багато цікавого знає і розповідає, але дорога була вибрана не найкраща… Це по-перше. А по-друге – машин в колоні було забагато. Часто сильно розтягувались, відставали, блукали. Зупинки вбили не одну годину часу. Для прикладу – перша зупинка зразу після виїзду з табору
Народ нудиться, збирає кульбаби для віночків
На сонці хочеться подрімати
Форма одягу підібрана під подорож в авто по замках: кепка, вишиванка, шорти і кеди
Зробивши в дорозі ще кілька зупинок ми доїхали до першого пункту екскурсії – с. Рихта
Історичні цінності тут охороняються спеціально навченими сторожовими псами. Косячи під простачків вони присипляють пильність а потім розривають нахаб на шмаття
Нам все ж вдалося обійти пильних вартових і підійти впритул до залишків замку
В небі над нами кружляли майже 2 десятки лелек. На жаль в мене на фотокамері зум лише 5х, тому вони дужче схожі на горобців.
Місцеві жителі історичною цінністю замку сильно не переймаються – пристроїли до нього гараж
Ну і гаразд – знову по машинам і далі, в бій з бездоріжжям.
В правильності вибраного маршруту ми вперше засумнівались коли колона вперлась в покинуту ферму
Вона, звичайно, дуже стара. Але не настільки, щоб претендувати на історичну цінність
Тому ми розвертаємось, повертаємось до останнього повороту і звертаємо на ґрунтовку. З ґрунтовкою особисто я добре знайомий. Колись давно я вчився водити на поганеньких ґрунтовках. Потім регулярно їздив по них. Але то ж було на батьківській «Копійці». А от Джилька вже не для цих доріг. Добре що захист картера стоїть, після пари черків навіть не переживав. А от гілки, які черкали боки реально напрягали.
Сильно зупинятися на форсуванні бездоріжжя не буду, всі вже подивилися фото і відео. Добавлю лише що несолодко довелося пасажирам, які йшли пішки щоб хоч якось зменшити кліренс.
Навколишні поля навіювали думки: і чого я сюди приперся майже за тисячу км? Чим наше бездоріжжя гірше?
В кінці кінців вибралися на тверде покриття, яке, правда, по якості було не краще ґрунтовки. Знову пішли зупинки біля якихось ставочків
Народ від безвиході фотографується на фоні якихось бур’янів і стовпчиків
Для різноманіття на фоні авто і ставків
Мені на очі потрапили цікаві колючки. В нас на Дніпропетровщині і в Запоріжжі таких не зустрічалося. Агрономічна душа не змогла лишити їх без уваги
Ось такий вигляд борту машини після їзди по ґрунтовці між дерев. Що під пилюкою боюсь уявити…
І ось, за поворотом, з’явилась вистраждана ціль поїздки по бездоріжжю
Наближаємось
Іще трішки
Міністр з прапором виїхав на гору – всі кинулись фотографувати незвичну картину
Ми вирішили зайти ззаду. Там залишки воріт і тарілка в кущах
В цього замку охорона ще серйозніша – ряба і з рогами
Власне, сам замок в Чорнокозинцях, вид ззаду
Збоку
Вид згори на ворота, тарілка дійсно в кущах. І куди вона підключена?
Вадим в думах… Йому в цей день було не солодко. З одного боку зробив як краще, проявив ініціативу, замовив екскурсовода, а вона повела всіх на бездоріжжя Але нічого страшного, так навіть цікавіше. Екскурсію, як на мене, дужче підпсували часті зупинки чим саме бездоріжжя.
Фотографуємо річку Збруч
Тепер фотографуємось на фоні річки Збруч
Вид на замок з другого боку
Тато, тато! Там щось є!
Не йди туди, доню, там підвал!
Гм. Дійсно підвал…
Діма йде на розвідку в підземелля
Розвідка нічого путнього не виявила, одне сміття та неприємний запах
Вид на замок зсередини
Якщо глянути на машину із замку – здається стоїть на рівному місці. А насправді до кущиків за нею -200-300 м.
Машинки під горою ждуть господарів.
Міністерська машина з додатковою конячою силою позаду
Вид на замок з самого низу гори
Ну і останнє фото зовсім здалеку
Церква в с. Іване-Пусте
Дуже сподобалася жінці, замовила вінчання в ній
Церква вид спереду
Міністр б’є в дзвони. Вид ззаду
Костя викладав фото руки з немовлям – це тут
Подарунок церкві на честь 2000 років з Різдва Христового. До речі – на стеллі цікавий напис «Пийте кров мою». Вампіризмом попахує.
Гаразд, церкви, вінчання – то все дурня. ФУТБОЛ – це зовсім друге діло
Їдемо далі. Так як багато часу вже згаяно, в Кривче, Кудринці і Жванець ми не заїжджаємо. Зупиняюмось в Окопах.
Слухаємо розповідь про укріплення, дивимось на Збруч.
Укріплення цікаві, рушаємо далі
Зупиняємось на межі трьох областей. Слухаємо історію про залізного півника нагорі.
Далі, побувавши за кілька хвилин на території 3 областей в’їжджаємо в Хотин.
Так як зараз йде фестиваль «Битва націй» всі під’їзди до замку перекриті, всі обочини заповнені авто. Паркуємось і пиляємо більше кілометру пішки. Перед завком в Хотині сьогодні людно.
Той самий єдиний в Європі екскурсійний БРДМ. Тільки я не зрозумів, дядьки в голубеньких сорочках наверху їздили покататися чи охороняли відпочиваючих?
На вході до Хотинської фортеці стоїть пам’ятник. Не знаю кому і чому. Треба погуглити на досузі.
Ще перед входом знаходиться базарчик. На ньому ми купили непогані шкіряні босоніжки та купу сувенірів
Фото перед входом в фортецю
В Хотині знову вийшла накладка в нашого екскурсоводу. Із-за фестивалю в фортецю пускали тільки з місцевими екскурсоводами, яких треба було довго чекати. Альтернативою було купити квиток не за 10 а за 65 грн. і йти самому на фестиваль з можливістю безперешкодно гуляти по території фортеці. Так як їхали ми на фестиваль – в грошах питання не стояло. Купили ми квитки і ось ми на «Битві націй». Людей зібралося тут багацько.
Для початку ми пробралися на центральну трибуну і подивилися кілька боїв
Над нами весь час літала камера і так і норовила зачепити за голову
Бої на вигляд були доволі серйозними, кажуть, перед нами одному лицарю прорубали шолом, відрубали пів вуха. Звозили його в лікарню, пришили вухо назад і через пару годин він продовжив бій
Не зрозумівши до кінця правила боїв вирішили ми рушати далі на оглядини території
Навколишні пагорби були заповнені людьми в латах
Деякі дозволяли примірити свої обладунки
Деякі говорили що їм за хвилину в бій і їм не до нас
За стінами ристалища лежали гори обладунків і зморені воїни
Далі бажаючі за 10 грн. тренувалися стріляти з лука
Один із запасних виходів із фортеці
Сам замок
Наметове містечко учасників фестивалю, туди пускають тільки фанатів по квиткам за 200 грн.
Якість руїни в центрі фортеці
Храм Олександра Невського. В ньому запам’ятався батюшка. Розмір в нього був як три наших Кості, і язик під стать йому ж. Розповідати він вміє добре, аудиторію тримає не слабо. Зайшовши в церкву – вийти майже неможливо
Народ регулярно бігав з фестивалю в замок і назад
За річкою навпроти фортеці знаходиться, якщо не помиляюсь, село Брага. Цікава назва – вам не здається? Назву таку не сильно хотів би, але із-за гарного виду на замок над річкою я б там оселився
Між туристами та учасниками фестивалю ошивалися місцеві блошастики
Туристи (чи зайці) бродили як верхом, так і низом
Публіка навкруги була доволі різношерста
Під мурами замку можна було взяти напрокат катамаран і поплавати навколо
Але спускатися було далеко і ми на це не пішли
Мури замку
В очі кинулися люди, які йшли не з парадного входу
Місток, через який пускали лише ВІПів
По дорозі траплялися знайомі лиця
Ага! Ось звідки проскакують люди без квитків!!!
До гармати стояла черга щоб сфотографуватися
За мілкими лицарями до неї не пробитися
Тут щось не дожило до наших часів
Колодязь в центрі замку
Двір замку з шибеницею
Частина колодязю
На балкончику місцеві жителі
Під балкончиком п’ють польський квас та пиво
Знову вид на замковий двір
Всі стріхи в замку дерев’яні
Висота стін вражає
Фото із середини
Якісь двері. В цьому місці сильно не хватало екскурсовода. Якщо про всі замки до цього щось відклалося, місцями більше, місцями менше – Хотин трішки випав із загальної картини. Хто вцьому винен – обставини, Настя чи агентство – вирішувати пізно. Колись приїдемо ще раз…
А що там сховане за безіменними дверима?
Башти замку висотою як 16-ти поверхові будинки
Між балконом із землею
Нас дуже здивувало – як можна фотографуватися з петлею на шиї, або із сокирою біля тієї ж шиї?
Для інтересу спустилися в замкові підвали – нічого там не побачили.
Душник, через нього промінь світла в темному царстві
На виході з підвалу – чергова партія туристів. На їхніх обличчях читається: «А чи хочемо ми туди лізти?»
Вид із замкової бійниці показує не лише річку, а й товщину стін
Головна споруда замку, в неї не пускають – реконструкція
Покрівля башти знизу
Той самий душник і промінь світла зверху
Святий отче, цигарки не знайдеться?
Сам стрельнув? Ну гаразд, підемо далі…
Гарна робота в хлопців – постійно посміхатися. Тільки челюсті болить вечорами.
Молодий чоловіче, я ви можете не посміхатися?
Можу спробувати, але той поц на задньому плані все одно запоре картинку
Ще один цікавий момент – навіщо писати великими літерами всякі заманливі слова, якщо туди все одно не пускають?
16-ти поверховий будинок. Ви пам’ятаєте?
Останнє фото на фоні замку і йдемо назад
Вид на сам Хотин з території фортеці
Тут розмістився коваль
У нього можна купити які завгодно обладунки
І він на фестивалі не один
З цього боку ристалища відпочивають польські лицарі
Цікавий прибор
Він же самовар «Соборний». З нього можна набрати кип’яточку для чаю.
Нагулявшись на фестивалі йдемо потихеньку до виходу. Там також багато цікавих персонажів. Наприклад фольклорний ансамбль.
Вже за вийшовши, помічаємо веселку. В неї є початок, є кінець. А от середина десь губиться…
Заодно в кадр потрапила стоянка. Скажіть, в якому з отворів в’їзд на стоянку і для кого взагалі вона?
Після першого екскурсійного дня зайвий раз порадів що не помив перед поїздкою машину. Якщо вона була ледь брудна – то тепер стала майже білою.
Приїхали в табір ми вже пізно, Але ждали нас там тільки дві СКшки, сумно дивлячись на захід сонця
Помінявши трішки ракурс фото ще можна назвати «На краю землі»